Новини України та світу

Суперхлібна ідея у процесі приватизації великих підприємств, але поки безрезультатно для економіки країни

Сьогодні вже всім зрозуміло, що у нас велика приватизація промислових підприємств була проведена за останні кілька років невдалими способами і методами. Звичайно, не можна справедливо розподілити, а точніше – продати інвесторам державну власність, але можна створити справедливі правила гри, за якими підприємці і компанії зможуть гідно реалізувати свій інтелектуальний, виробничий і фінансовий потенціал, а також направити інвестиції в проривні технології нового технологічного укладу.

Джерело: 112.ua

Суперхлібна ідея у процесі приватизації великих підприємств, але поки безрезультатно для економіки країни

Сьогодні вже всім зрозуміло, що у нас велика приватизація промислових підприємств була проведена за останні кілька років невдалими способами і методами. Звичайно, не можна справедливо розподілити, а точніше – продати інвесторам державну власність, але можна створити справедливі правила гри, за якими підприємці і компанії зможуть гідно реалізувати свій інтелектуальний, виробничий і фінансовий потенціал, а також направити інвестиції в проривні технології нового технологічного укладу.

І які тепер наші можливості, якими будуть наші дії у ході майбутньої великої приватизації? Не забуваючи, звичайно ж, про державний бюджет цього 2019 року.

Нагадаю, що у бюджеті-2019 заплановано отримання від приватизації 17,1 млрд гривень (щоправда, в минулому 2018 році теж передбачалися надходження у розмірі 21,3 млрд гривень, а в підсумку сума склала лише 300 млн гривень).

І ми досі не можемо в потрібних обсягах, а це бажано до 10 млрд доларів щорічно, залучати в українську економіку прямі іноземні інвестиції. Тому ніяк не виходить у нас скочити на довгу хвилю економічного розвитку.

Адже хто встигне випередити інші країни, той і понесеться вперед на гребені цієї хвилі, отримуючи і інтелектуальну ренту і надприбуток, активно нарощуючи при цьому свої конкурентні переваги. Але для цього у нас дуже мало часу.

До того ж в новому світовому технологічному укладі наші сьогоднішні конкурентні переваги поки, на жаль, тільки стискаються. В технічному і технологічному оснащенні наші великі промислові підприємства сильно відстають від аналогічних в США, ЄС та Китаї.

Плюс до всього цього новий уклад набагато більш енергоефективніший, ніж той, що у нас є. Та, власне, ми й самі переконалися, що, наприклад, нам нерентабельно і далі в таких величезних кількостях спалювати на виробництвах газ.

Нам треба швидко перебудовуватися на інноваційний розвиток, тобто якомога швидше починати направляти інвестиції в проривні технології нового технологічного укладу. І зайнятися, нарешті, сучасним науково-технічним прогнозуванням економіки України, заглядаючи на 20-30 років вперед.

Нам на перших порах треба хоча б захопити лідерство в деяких напрямках нового технологічного укладу, які дають вибухове економічне зростання. Для чого відповідні підприємства виставити на приватизацію в числі перших.

Тим більше, що у нас є певні конкурентні переваги, які ми могли б успішно розвивати, наприклад, в інформаційно-комунікаційних технологіях (на попередній довгій хвилі тут зростання було на 20% – 30% в рік).

Плюс наша наукова школа поки ще тримає передові рубежі, а вкладаючи інвестиції в ці високотехнологічні напрямки, які мало не в рази зростають швидше за всіх інших галузей, ми змогли б витягти і всю українську економіку.

Якщо ми цього не зробимо, то у нас не залишиться шансів навіть зберегти той невисокий рівень життя, який сьогодні є, і ті слабкі темпи нинішньої економічної активності. Ось чому в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України (МЕРТ) слід було б активно займатися розробкою Стратегії розвитку з урахуванням чинної макроекономічної політики в країні.

А це – і динаміка розвитку наших ринків, і плани, і прогнози та стратегії розвитку. Акцент також робити на роздержавлення і подальшому розвитку локомотивів української економіки – підприємств агропромислового та хіміко-металургійного комплексів.

І також дуже важливо в ході великої приватизації нарощувати інвестиції в основний капітал промислових підприємств. Правда, про це ми вже мінімум пару десятків років невпинно говоримо, а віз і нині там.

До речі, вже і нові дилетанти в МЕРТ і у Фонді держмайна, як і їх попередники, вважають, що не біржі, а інвестиційні консультанти в приватизації – це добре.

Ну, а що на них нарікати, якщо ці нові міністри і їх заступники взагалі не знають, як в реальному житті проходять і проходили процеси роздержавлення великих промислових підприємств. Смію так стверджувати, тому що керував приватизацією близько тисячі об’єктів, включаючи Маріупольські металургійні комбінати “Шахтар” і “Ім. Ілліча”.

Поганий приклад, як кажуть, заразливий, і ось зараз перший заступник міністра МЕРТ Павло Кухта у Facebook рапортує: “Приватизацію великих підприємств будуть супроводжувати професійні радники, які допоможуть залучити кращих інвесторів”.

Список з 800 державних підприємств! І невтямки заступнику міністра, що ці ж інвестиційні радники з тріском провалили в попередні роки продажу об’єктів великої приватизації (надходження до держбюджету в 2016 – 2018 роках становили не більше 3% від запланованого). А що зробили ці радники? Насамперед, вміло попиляли бабло.

Так, це тільки у нас в Україні виплачують винагороду радникам не за результат, а процес. Здивовані? Я теж, наприклад, не знаходжу відповідь, чому інвестиційні радники Одеського припортового заводу, не продавши об’єкт, отримали від нашої держави велику оплату?

А адже ще в 2016 році перший заступник директора ОПЗ Микола Щурик стверджував, що можна продати завод за 1 млрд доларів.

Зате новий міністр мінекономрозвитку Тимофій Милованов, як і раніше, бодрячком повідомляє, що погодив подання на інвестиційних радників 5-ти великих держкомпаній: Одеського припортового заводу, вугільної компанії “Краснолиманська”, “Індару”, заводу “Електроважмаш”, об’єднаної гірничо-хімічної компанії.

Все зрозуміло? І це тільки вершина айсберга.

А одну з причин нинішнього економічного болота ще в минулому році відверто і чесно назвав той же перший заступник директора ОПЗ Микола Щурик: “Якщо проаналізувати попередні приватизації ОПЗ, у тому числі такі, що не відбулися, можна зазначити, що сам процес залучення радників та аудиторів став бізнесом.

За їх послуги сплачуються мільйони гривень, і не за результат, а сам процес. І прошу зауважити, що після кількох спроб зриву приватизації – ніхто не був притягнутий до відповідальності. У мене, зокрема, склалося враження, що це перетворилося на ще один спосіб заробляння величезних грошових коштів”.

І все ж, з чим могла б сьогодні виступити державна влада, запускаючи велику приватизацію? Звичайно ж, з новою інвестиційною стратегією і розгорнутою програмою приватизації.

Нашій економіці, як повітря, потрібні прямі іноземні інвестиції з сучасними технологіями та професійним менеджментом. Як це робити – відомо. Чому не роблять цього міністри – теж зрозуміло.

А навіщо? Населення терпляче убожіє, пенсіонери мовчазно отримують крихти, медицину ліквідують, а промисловість нестримно падає.

І в цих умовах експертне співтовариство продовжує наполягати на тому, що нам давно пора перестати змінювати природну ренту на інфляцію, максимально використовуючи інтелектуальний і креативний потенціал українського працездатного населення для створення сучасних технологій та наукоємної продукції.

Правда, час йде, і фактор часу грає проти нас. А підсумкові цифри звітів результатів великої приватизації за останні роки, на жаль, підтверджують це. Але час ще є. Сподіваюся, міністри та їх заступники задумаються, отримають правильні уроки і, гадаю, нам вдасться-таки вскочити на довгу хвилю економічного розвитку.

Олександр Гончаров

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “Думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

 


Джерело: www.112.ua

Close