Новини України та світу

Сумнівний вибір: Україна розплачується за помилки шестирічної давнини

Сумнівний вибір: Україна розплачується за помилки шестирічної давнини

Українці на виборах вирішили відкоригувати політичний курс України. Країна в 2013 році, коли перед нею стояв вибір – вступати в Митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном або підписувати Асоціацію з Євросоюзом – обрала останнє. Минуло п’ять років, і настав час гіркого розчарування. Адже постояти в європейських “сінях” – аж ніяк не означає увійти в середину казкового палацу і там насолоджуватися всіма його благами. Розчерк пера на договорі про Асоціацію не обіцяв і вже тим паче не гарантував нам європейський рівень життя, що б не говорили апологети Угоди. Ось тільки тоді українці цього не зрозуміли, а зараз, коли розвіялися останні ілюзії, пізно “ображатися” і на Європу, і навіть на тодішню владу, адже образи – це непродуктивний шлях. Але в майбутньому не варто йти на повідку в романтиків – треба обирати прагматиків, хто знає алгоритм виходу з кризи і вміє застосовувати його на практиці.

Що мали і до чого прийшли

Трохи цифр, що ілюструють те, що мала Україна станом на 2013 рік і що вона втратила згодом. Отже, за даними Держстату, середньомісячна заробітна плата в Україні на 1 січня 2019 року склала 8 865 гривень, або 326 доларів, тоді як у 2013 році її розмір становив 408,6 долара.

За даними Пенсійного фонду, середня пенсія в Україні у 2013 році становила 1500 грн, чи 183 долари. Нині цей показник — 2446 грн, або 90 доларів. Таким чином, у доларовому еквіваленті мінімальна пенсія за п’ять років скоротилася в 2,1 рази.

У 2013 році в структурі витрат українців, згідно з даними Держстату, 40% становили витрати на продукти харчування і безалкогольні напої, послуги ЖКГ – 12,5%, купівля одягу та взуття – понад 6,5%, меблі, посуд та побутова техніка – приблизно 4%, проїзд та послуги зв’язку – 14%. У цілому споживчі витрати становили близько 84% від усіх витрат українців. Ще 10% припадало на відпочинок, освіту тощо.

У 2018 році, згідно з даними того ж таки Держстату, 49% всіх витрат сім’ї припадало на харчування. 39% склали видатки на оплату послуг ЖКГ – утричі більше, ніж до Євромайдану. Унаслідок цього на одяг та інші непродовольчі товари, а також на послуги зв’язку припадало лише близько 7% витрат українців. Всього ж вага споживчих витрат українських домогосподарств становить 94%, тобто на 10% більше, ніж у 2014-му.

Як бачимо, за шість років ми прийшли до падіння доходів українців (на 27% у доларовому еквіваленті), суттєвого зростання частки витрат на їжу (+9%) і катастрофічного збільшення витрат на комунальні послуги – втричі.

Зайве нагадувати і про те, як катастрофічно “просів” долар, який Нацбанк України оцінював у кінці грудня 2013 року на рівні 7,99 грн (у комерційних банках долар купували в середньому по 8,23 грн, а продавали по 8,29 грн). Нині американська валюта коштує приблизно в 3,5 рази дорожче, при цьому більш ніж триразовий обвал вартості гривні не індексується заробітками, які зростали б з тією ж швидкістю. Зате вельми успішно росте інфляція.   

Вражають й інші показники. Так, у 2012 році, згідно з даними Держстату, зростання промислового виробництва в Україні склало 8%. У 2013 році було незначне падіння – 0,7%. Після Євромайдану стався різкий обвал цього показника. У 2014 р. промислове виробництво в Україні впало на 10,7%, на наступний рік – ще на 13,4%. Зростання на 2,4% у 2016-му порівняно з 2015 роком було незначним і не компенсувало обвал двох минулих років, а у 2017 році промвиробництво скоротилося на 0,1% порівняно з 2016 роком. Обсяг реалізованої промислової продукції за зазначений період у доларовому еквіваленті зменшився на 45%.

Що стосується державного та гарантованого державою боргу, то в 2018 році він склав 62,7% щодо ВВП проти 40,1% у 2013 році. У доларовому еквіваленті держборг України зріс з 73,1 млрд доларів до 78,24 млрд доларів. При цьому вже в поточному, 2019-му році, Україна повинна повернути кредиторам 317,47 млрд грн, у 2020-му – 266,07 млрд грн. Повернення позик – ще одна пастка з числа тих, куди нашу країну загнала чинна влада з її вічно простягнутою рукою і пошуками нових кредитів від МВФ.

Офіційна позиція нинішньої української влади щодо того, хто винен у такому становищі, проста: це “війна з Росією”. Якщо копнути глибше, та стає ясно, що першопричиною всіх бід України стала відмова від збалансованої політики між Заходом і Сходом на користь західного вектора (точніше, вперте чіпляння за цей вектор – аж до кровопролиття).

Не розуміли, що робили?

Якщо трохи відмотати плівку назад і згадати, що говорили головні ідеологи євроінтеграції п’ять років тому, то картина вийде наступною. В Євросоюзі деякі політики бачили порятунок від усіх вад молодої демократії – іншими словами, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, Україна позбудеться корупції, модернізує економіку, підвищить якість життя. Все, як у Європі. “Україна – європейська країна, і її вибір на користь ЄС – цивілізаційний вибір”, – цю цитату навіть приписувати комусь конкретному не хочеться, таким шаблоном говорили багато хто в 2013 році.

Надто туманно, чи не правда? При цьому оцінювати всі ризики такого кроку на той час мало хто хотів. А даремно, тому як на трансформацію своїх економік інші країни Східної Європи витратили десятиліття, користуючись вливаннями від Євросоюзу. Україні цього ніхто не обіцяв. Та й не зрозуміло, чому народу, який щиро хоче змінити своє життя, необхідний якийсь поштовх ззовні? Про це свого часу попереджав Віктор Медведчук, але цей голос не було почуто.

Медведчук і політики, які розділяли його погляди, пропонували в 2013 році інший шлях, менш шоковий для країни – вступ у Митний союз. Що не завадило б Україні модернізувати свою економіку, отримуючи вигоди від торгівлі з країнами МС.

Набір тез тих, хто виступав категорично проти Митного союзу, зводився головним чином до твердження, що Україна втратить незалежність, ввійшовши до складу МС. Але Митний союз був і залишається лише економічної кооперацією. Причому вельми взаємовигідною. У 2013 році на країни СНД припадало до 34,3% українського експорту (на РФ – 23,8%), тобто більше, ніж на весь Європейський Союз (26,4%). При цьому і донині існують галузі, в яких Україні не вдається реалізувати себе на західному ринку, наприклад, машинобудування.

Відновлення порушених з розвалом СРСР виробничих ланцюжків благотворно позначилося б на виробництві обох країн, що видно на прикладі інтеграції з Білоруссю і Казахстаном: обсяги товарообігу зростають більш ніж на чверть порівняно з аналогічними періодами минулих років. За словами Віктора Медведчука, “для України Митний союз і Єдиний економічний простір – це, насамперед, вигідні ринки збуту товарів, розширення можливостей для авіа-, авто-, машинобудування, розвитку сільського господарства. Економісти розрахували, що сумарна вигода українцям від преференцій при вступі до МС – зняття мит, зниження плати на газ – становить від 6 до 16 млрд доларів на рік”.

І це дійсно так. У 2013 році, під час найбільш палких дискусій на цю тему, провідними академічними інститутами РАН і НАНУ була проведена комплексна оцінка макроекономічного ефекту різних форм співпраці України з країнами Митного союзу і Єдиного економічного простору. Дослідження показало, що сумарний позитивний ефект при найбільш повній інтеграції на пострадянському просторі, одержуваний українською економікою, може скласти 219 млрд доларів, або 12,2 млрд доларів у середньому на рік.

“Якщо би був вибір, – говорив Віктор Медведчук, – наприклад: ми йдемо в МС – і отримуємо одне, друге і навіть третє, йдемо в ЄС – і там також отримуємо перше, друге і третє. При такому виборі ми б подивилися і вибрали найкраще. Але зараз, якщо в першому випадку все зрозуміло, і про позитиви вступу в МС відкрито говорять експерти України, Росії і ЄС, і з другим теж все зрозуміло – нічого не отримуємо ні сьогодні, ні в майбутньому. Пропонується стратегія “киплячого казана”, у який треба кинути всіх і подивитися, хто випливе і виживе. Ті, хто вижив, можливо, зможуть на щось розраховувати, але це “щось” поки існує на рівні здогадок і міфічних припущень”.

На жаль, всі економічні міркування було відкинуто. Прихильники євроінтеграції вказували на те, що Митний союз нібито законсервує кланово-олігархічну систему в Україні, тоді як Євросоюз сприятиме розвитку демократії та побудові правової держави. Медведчук резонно запитував: як пов’язані між собою ці моменти і чому ніхто не бачить кричущою алогічності в подібних твердженнях?

На телеефірах Медведчук закликав відкрити Конституцію України, одним із творців якої був він сам, і розсудливо відповісти на питання: що заважає нам жити за Основним законом і будувати правову державу, і яким чином нам у цьому посприяє Євросоюз? Адже якщо є бажання красти, брехати, жити не за правилами, то його не зцілить членство в будь-якому європейському клубі. А якщо – навпаки – є прагнення розвивати демократію і жити за її законами, то тут, як кажуть, ласкаво просимо в світ порядку і добробуту. Судячи з тієї “демократії”, яка встановилася в Україні через 5 років після перемоги Євромайдану, таку ми змогли би побудувати і в Митному союзі.

“Чи не варто пошукати стимули в самих собі?” – запитував Віктор Медведчук. І якщо їх там не виявиться, то ніяка Асоціація не виправить це прикре становище. А для Європи ми так і залишимося гігантським ринком сировини, який заповнює її власний дефіцит. Плюс ринком дешевої робочої сили, готової від відчаю ринути на європейські землі.

Час слухати і діяти

Але життя судить краще, ніж будь-яка Феміда. Дуже багато прогнозів Медведчука збулося, хоча багатьом це неприємно визнавати. Зараз він вирішив повернутися у велику політику і восени піде на парламентські вибори, де його партія “Опозиційна платформа – За життя” має серйозні перспективи. Програма партії і Медведчука – це шлях виведення України з нинішньої кризи. Оскільки рецепт доступний для розуміння навіть тим, хто не дуже цікавиться політикою, він користується підтримкою в суспільстві. Для початку, говорить Медведчук, необхідно побудувати в Україні правову державу, усунути корупцію і змусити суди виконувати їхню функцію. Ці кроки ніхто Україні не продиктує з Брюсселя чи Москви, якщо в Києві на це не буде політичної волі.

За словами Медведчука, лише побудувавши сильну конкурентну України, ми перестанемо мати потребу в зовнішніх впливах. Але для цього необхідно спочатку підняти й зміцнити економіку. “Спробувавши” західний вектор, ми вже залишилися на бобах. Час перейнятися зваженими аргументами і звернутися на Схід – не для того, щоб втратити своє обличчя і свій державний суверенітет, а навпаки – щоб здобути його, зміцнити і повернути на службу людям”, – вважає політик. Саме тому Медведчук шукає шляхи примирення України і Росії, щоб повернути цей ринок для української продукції, щоб отримати дешевий газ для українських громадян і промисловості, і головне – щоб встановити міцний мир в Україні.

Згідно з результатами соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології і російським дослідним центром “Левада”, 57% опитаних українців заявили, що “добре” і “дуже добре” ставляться до Росії. Крім того, кількість українців, які погано ставляться до Росії, істотно зменшилася і становить 27%. Від цих цифр і слід відштовхуватися, вибудовуючи державну стратегію і тактику, переконаний Віктор Медведчук.

Країні потрібен перепочинок від військових конфліктів і революцій. Тільки в країні, де не вирують бурі й урагани, можна будувати спокійне благополучне життя. “Сьогодні необхідно повернути Донбас в Україну й Україну на Донбас. Для цього необхідна політична воля української влади і для цього потрібен прямий діалог з Донецьком, Луганськом і з Москвою. Ось всі ці складові разом можуть дати позитивний результат. Ми таким чином зможемо повернути людей, територію і відновити територіальну цілісність”, – каже політик.

Після цього необхідно приступити до реалізації “чіткої програми, яка стосується основних аспектів того, що є на сьогодні найбільш актуальним для наших громадян”, каже Медведчук.

Україні необхідно повернутися до політики багатовекторності, переглянути умови участі в СОТ та асиметричні умови Зони вільної торгівлі з ЄС, а також перейти до нового формату відносин з ЄС за прикладом Вірменії. Економічна програма, пропонована ним, передбачає не тільки зміну вектора інтеграції, але і подолання бідності, зниження ціни на газ. Серед іншого, це і зростання доходів населення, і активізація реального сектору економіки. Нова зовнішня економічна політика, повернення на ринки СНД, зростання зайнятості, реінтеграція Донбасу і багато інших тактичних підходів виведуть Україну з нинішньої кризи, упевнений політик.

Тези Віктора Медведчука у 2013-му році Україна не почула. Результат бачимо. Його ідеї не втратили своєї актуальності. Питання лише в тому, чи здатна Україна почути їх тепер, перейнятися і взяти до уваги?

Джерело: 112.ua
29.04.2019