Новини України та світу

Російська культура – наш основний ворог, – інтерв’ю з Андрієм Любкою

Російська культура – наш основний ворог, – інтерв'ю з Андрієм Любкою

Письменник Андрій Любка в інтерв’ю 24 каналу розповів, чому зросійщена культура продовжує руйнувати ідентичність українців та як боротись з присутньою всюди примітивізацією. Поговорили і про те, чи не має наміру автор йти у політику, які заробітки приносить література в Україні, нову книгу, подорожі Балканами та найближчі плани.

Вірші, рядки з яких цитують напам’ять, романи, збірки малої прози і багато перекладів, зокрема з хорватської та польської, – таким знають письменника, поета, перекладача та есеїста Андрія Любку. Ім’я автора насправді міцно утвердилось в сучасному українському літературному каноні. Свою нову книгу “У пошуках варварів. Подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани” він презентував на Форумі видавців у Львові. До слова, охочим послухати Любку ледве вистачило місця.

“У мене є задумки двох романів”

Твоя нова книга “У пошуках Варварів” про справжні, насичені Балкани. Їх читачеві показуєш уже не вперше, продовжуватимеш це робити?

Про Балкани писати, мабуть, перестану на якийсь час. Хочу закрити цю балканську тему. Буду перекладати з сербської та хорватської. “У пошуках варварів” – найбільша з усіх книг, які написав. Тут виклав усе, що знаю про Балкани, чим хочу поділитись і що мені здалось важливим або ж цікавим.

У мене є задумки двох романів, ось один із них буде частково пов’язаний із Балканами. Це історичний роман про українця Михайла Чайковського – Джеймса Бонда ХІХ століття, який піднімав бунти і революції в Османській імперії, зокрема на Балканах, тричі змінював релігію і був шпигуном кількох королів.

Російська культура – наш основний ворог, – інтерв'ю з Андрієм Любкою

Балкани тут будуть присутні, але не настільки. “У пошуках варварів” – це нон-фікшн, я нічого не вигадую. Тепер хотів би повигадувати трохи.

Подорожі Балканами – як це? Чи трапляються справді небезпечні ситуації, були конфлікти? Вони є у новій книзі?

Небезпечних не було, бо країни – гостинні, класні. Якось була загроза того, що мене посадять або сильно оштрафують.

На кордоні між Боснією і Хорватією прикордонник знайшов у мене ніж. Великий, розкладний мисливський ніж лежав у дверцях автомобіля біля моєї руки. Я цього не знав, чесно кажучи.

Він у мене там був серед іншого дрібного – серветок, карток. Це літо, я їздив, купував собі якісь дині та кавуни – так їх розрізав. З’ясувалось, якщо ніж у зоні досяжності руки, то це холодна зброя. Боснійці почали лякати і навіть погрожувати, мовляв, будуть великі проблеми. В якийсь момент я зрозумів, що мене просто розводять і спонукають до великого хабара.

Хабарі на Балканах?

Та скрізь таке буває! Ось у Македонії вимагали двічі – і вимагали, тобто створювали умови для цього. Усе це я описую теж.

“Ми будуємо свою ідентичність на поразках і травмах” 

Чи бачиш схожості між українцями і балканцями? Що з їхніх історій та конфліктів можемо “приміряти” на себе?

Аналогій дуже багато – і вони очевидні. По-перше, ми, як і балканські народи, свою ідентичність будуємо на поразках і травмах.

Балканці змагаються між собою, хто зазнав більше втрат, кого більше вбили, поневолювали, хто був під сильнішим ярмом, чию мову і віру більше забороняли. Це дуже схоже на українців.

На думку балканців, хто більша жертва – той достойніший. У них теж є історична проблематика – Друга світова війна і військові формування, як у нас ОУН. У Сербії – четники, усташі – у Хорватії. Вони впливають на політику сьогодні.

Спільним є те, що ми себе до кінця не вважаємо Європою, нею називаємо лише захід. Для України Балкани є заходом чи то південним заходом, але ж вони себе Європою теж не вважають.

Відмовляємося прийняти себе і те, що Європа різна, але ми – і є вона. Хочемо виглядати прилизаними, як швейцарці. Не розуміємо, наприклад, що греки чи італійці дуже корумповані і дуже ледачі. Це теж Європа.

Російська культура – наш основний ворог, – інтерв'ю з Андрієм Любкою
“У пошуках варварів” на Meridian Czernowitz / Джерело: meridiancz.com

Ти багато перекладаєш із сербської та хорватської. Як обираєш книгу і розумієш, що працювати хочеш саме з нею?

Купую новинки, дивлюся, хто які виграв премії, беру ці книжки, читаю і пропоную видавцеві. Вони часто відмовляються, але я їх переконую, що це класно і має бути цікаво. Здебільшого усі мої сподівання про комерційний успіх цих книжок не справджуються. Українці зацікавлені Балканами, але не настільки.

Я не перекладаю на замовлення. Сподобалось, кажу – міг би це зробити. Намагаюся перекладати щонайменше книжку на рік. Найкраща із тих, які переклав, – “Фама про велосипедистів” Светислава Басари (сербський письменник).

Вона в Україні майже не отримала ані рецензій, ані відгуків, хоча це класика постмодернізму, геніальний роман! Із ним працювати було дуже важко, бо автор грається різними стилями, епохами, архаїзмами. Це насолода і для письменника, і для читача.

Коли чекати на новий переклад?

Наступна книга з’явиться за місяць-два, це буде роман сербського письменника Володимира Арсеньєвича “У трюмі”. Він вийшов у 1993 році, тоді отримав найбільшу сербську літературну премію часопису “НІН”. Арсеньєвич так і залишився наймолодшим в історії цієї премії.

Книга про те, як насувається війна. Молода людина хоче жити, насолоджуватися, кайфувати, а тепер цілком можливо, що його заберуть в армію, де помре. Він цієї війни не визнає, не ненавидить хорватів.

Людина опиняється у ситуації, коли всі або виїжджають, або помирають. Мені здається, що це близька психологічна стартова позиція для українців. Подивимось, як вона буде прочитана тут.

А як вірші? Не думаєш повертатись до поезії?

Сподіваюся, що колись почну їх писати. Наразі не лише не пишу, але й навіть перестав їх читати. За останні пів року прочитав лише вірші двох ізраїльських поетів, бо перекладав їх через англійську.

Писання прози передбачає інший принцип побудови речень і складання слів докупи. Мені це перестало звучати. Думаю, що буде період у житті, коли воно знову заговорить. Тоді, мабуть, знову почну писати.

“Ти прокинешся зранку”: дивіться відео

“До влади прийшли люди, які вважають, що культура – це розвага” 

Культурне середовище – яке майбутнє у найближчому часі йому пророкуєш? Здається, не все буде так просто. Ось фінансування Інституту книги, до прикладу, можуть значно скоротити. Чи не переросте це у культурний вакуум?

Ні, бо більшість українського населення все одно не споживає ту культуру, яку ми створюємо. Споживає серіал “Свати”, “Слуга народу” і “Квартал”.

Вони і не помітять, що цієї культури стало менше, тому вакууму не буде. Безумовно, це ознака часів, коли до влади прийшли люди, які вважають, що культура – це розвага.

Невипадково ж топ-менеджер групи телеканалів, які прославилися, до прикладу, шоу з екстрасенсами, став міністром культури. Хоча не можу сказати, що десь я йому суперечу – погляди у нього досить прогресивні. 

Однак це люди, які налаштовані більше на створення масового продукту, що б подобався великій кількості глядачів. І це означає примітивного. Вони налаштовані не на підтримку чогось такого, що може бути важливішим для меншої кількості людей, але потрібне для формування ідентичності. Ми живемо у часи примітивізації.

“Історична місія Форуму видавців вже відступила”

Які тенденції бачиш на сучасному українському книжковому ринку як автор? Чи змінився він за останній час?

Так, безумовно. Книжковий ринок з’явився як такий, це можна побачити, зокрема, на Форумі видавців. Значно менше людей приходить, аби купувати книжки, але багато хто відвідує заходи. Вони не несуть книжки так масово і цілими торбами, тому що тепер їх можна купити вже будь-де – в інтернеті чи новій книгарні. Це означає, що книга стала доступнішою, її стало більше.

Форум взагалі створився із вакууму. Не було можливості у Львові купити українську книжку, видану в Запоріжжі чи Києві. Тоді видавці почали з’їжджатися, аби продавати це читачам. Зараз історична місія Форуму вже відступила – не така актуальна.

Останні 5 років показали, що почав створюватися ринок, з’явились якісь суто комерційні видавництва, що живуть виключно з перекладної мотиваційної літератури – з ким обідати і як починати свій ранок. З’явилися українські автори, які орієнтуються на масового читача.

Це ознака того, що українці більше почали звертати увагу на україномовну літературу і україномовні книжки, у тому числі переклади.

Російська культура – наш основний ворог, – інтерв'ю з Андрієм Любкою

“Російська культура – наш основний ворог, не лише Росія”

То як транслювати молоді сучасну культуру загалом і літературу зокрема, аби випереджати примітивізацію?

Якби була магічна паличка, то ми б її використали. Треба шукати способи. Мені здається, що дуже добре себе показали квоти, я великий їхній фанат. Я – ліберал, але думаю, що квоти – це нормально. Ми ж живемо у постколоніальному суспільстві, маємо лобіювати українську мову і музику.

Бачимо, який це класний ефект дало – купа гуртів вийшли із гаражів і стали відомими. Їх крутять, вони отримують запрошення на концерті, заробляють на цьому. Гроші вкладають у розвиток своєї творчості, звуку і так далі.

Як протистояти? Нам потрібно вчити людей мов для того, щоб вони припинили сприймати світ лише через російську призму.

Слухати більше європейської музики – хай на неї теж будуть квоти, таким чином поволі витіснятимемо домінантну роль російської культури. Вона – наш основний ворог, не лише Росія. Деколонізація відбувається на рівні свідомості.

А з літературою як?

Тепер ми маємо переклади, до прикладу, Борхеса, Маркеса, Умберто Еко. Я заздрю новому поколінню, бо усе це читав російською. Зараз їх читають українською і, мені здається, через 10 років буде зовсім інша інтелектуальна картина.

Ми все одно перебуваємо у такому тупому полоні російських мемів. Часто, знаючи з дитинства, можемо взяти і вкласти у розмову якусь фразу із фільму “З легким паром” чи “12 стільців” або ж цитату із пісні Ірини Алєгрової чи ще когось.

Нове покоління, сподіваюся, цього не буде мати і буде більш відкритим до світу. Побачимо, що вийде.

Російська культура – наш основний ворог, – інтерв'ю з Андрієм Любкою

“Путч – так Путч”

А якщо квоти скасують?

Я великий прихильник путчу (усміхається). Коли побачив оцю ідею про путч, думаю, супер. Єдине, усіх агітую, щоб не в грудні, бо ж дуже холодно. Мені здається, рано чи пізно народ побачить, що робиться. Ми летимо у прірву. То путч – так путч, як кажуть.

Думаєш, українці будуть готові до нових протестів?

Ні, не будуть. Треба почекати кілька років. На жаль, народ перебуває в стані ейфорійного сп’яніння. Ніби все й добре, але втрачаємо цеглину за цеглиною незалежності та міжнародної підтримки. Мені здається, що треба просто почекати, щоб народ у якийсь спосіб прозрів. Мабуть, наступна революція буде значно жорсткішою.

“Письменник без проблем може жити за свої гонорари”

Що робити українському авторові, щоб заробляти?

Писати книжки.

Реально заробляти достатньо, займаючись лише літературою?

Основну проблему українських авторів, які нарікають на якісь погані умови, знайдемо, коли побачимо їхню біографію. Книжки вони пишуть раз в шість років.

Зараз письменник без проблем може жити за свої гонорари – писати книги, перекладати книги.

Звісно, і Еліот теж заробляв не лише на своїх віршах, але й передмовами, до прикладу, оглядами. Не скажу, що заробітки великі, але це справді може бути твоє робоче місце.

Форум видавців – реальна можливість для молодих авторів заявити про себе чи тусовка відомих?

Відповідь на це питання – у назві. Форум не для авторів, форум для видавців. Вони заробляють, продають книжки, а усі інші тут лише допоміжні елементи. Сюди приїжджають письменники, тут, на місці, можуть підписати книжку. Це теж збільшує рівень продажів.

Форум не для початківців, він не допомагає їм стати відомішими. Люди, які дивляться програму із тисячі заходів і бачать невідоме ім’я, до нього не йдуть. Оберуть те, що вже десь чули. Але це дуже добре для молодих авторів, бо вводить їх у літературне середовище. Вони бачать, що можна цим жити, що потрібно більше працювати, аби тебе читали.

Я їздив сюди до того, як опублікував першу книжку. Просто студентом приїжджав, ходив на зустрічі із письменниками, купував книжки, пив вино. Ця богемна атмосфера мені найбільше тут імпонує.

Тому це освітній захід для молодих авторів, щоб вони побачили – так можна, щоб вони пішли на зустрічі із письменниками і подивилися, як ті працюють. Коли був молодий, мені здавалось, що письменник має бути п’яний. Тоді ж він проклятий і геніальний поет!

Насправді бути письменником – це велика робота. Якщо пишеш прозу, маєш відмовитись від світського життя, закритися і працювати, писати сторінку за сторінкою.

“Для письменника завжди класно бути в опозиції”

Як ставишся до того, що люди з культури йдуть в політику? Може, сам маєш таку ідею?

Я займався політикою шість років – працював у політичних партіях на різних посадах. Не як політик, правда, просто працював. Думаю, кожен сам собі обирає. Не бачу нічого проти, але мені це було нецікаво. Ось отримав пропозицію піти в депутати, але дуже тішуся, що не пішов. Загалом мені здається, що кожен має для себе це вирішити.

Російська культура – наш основний ворог, – інтерв'ю з Андрієм Любкою

Мене пре. Пишу книжки, видаю книгу на рік і маю в голові купу ідей того, що хочу написати. То чому я маю протирати штани, якщо толку там з мене і так немає? Ось як зараз із більшістю (у Верховній Раді) – ти можеш виступити п’ять хвилин на тиждень і все. Краще буду писати книжки.

Хіба це не допомагає інтегрувати культуру у ширший соціальний контекст?

Заважає. Багато було таких людей у парламенті – це відволікає їх від роботи, а кожен має робити своє. Хто хоче бути політиком – будь ласка. Але для мене пряма політика – це в певний спосіб примітивізація сприйняття світу.

Світ стає чорно-білим, а він не такий. Думаю, для письменника завжди класно бути в опозиції (усміхається). Зараз маємо для цього усі можливості.

Джерело Телеканал новини «24»
27.09.2019

Close