Новини України та світу

“Плівки Гончарука” – це безкоштовна екскурсія для електорату до цеху з виготовлення політичної ковбаси



“Плівки Гончарука” – це безкоштовна екскурсія для електорату до цеху з виготовлення політичної ковбаси, як кажуть, “забудь надію, всяк сюди вхідний”. Як виявилося, “ковбасу” цю варять у кращому разі з ріг і копит.

Судячи з рівня підтримки чинної влади, більша частина українців досі мислить як у відомому вірші, який можна було б трохи змінити: “Спить Київ. У нічній столиці. У цей пізній зоряний час. Тільки Гончаруку не спиться – “Льоша” думає про нас”. У розумінні виборця, уряд, як говорив прем’єр, 24 години на добу і сім днів на тиждень думає про те, як зробити життя простого українця краще і веселіше.

І в цих надіях виборець щирий. Україна – найбідніша країна Європи, навіть не ЄС, а континенту. Масштаб завдань з відродження економіки, що стоять перед країною, можна порівняти хіба що з викликами часів Великої депресії США (з поправкою на масштаби, звичайно).

Але так само, як і Америці 30-х років, нам потрібно вирішувати проблеми відродження промислового потенціалу, переходу до моделі випереджального економічного зростання, подолання трудової бідності. Саме в контексті цих проблем і мають проводити основний інтелектуальний дискурс в уряді. Щось на кшталт “мозкового тресту” Рузвельта та його “нового курсу”.

Виборець має право розраховувати, що, виплачуючи міністрам чималі зарплати і премії в 200%, на виході він отримає реальне, а не декларативне завершення епохи бідності. За фактом “антимозковий” або, краще сказати, “мозочковий” центр Гончарука обговорює більш нагальні для нього проблеми: як пояснити президенту, що токсичні дії уряду насправді є дуже корисними для країни.

Новини за темою



“Я в економіці профан”. Що стало зрозуміло після прослуховування наради у Гончарука і чи відправлять його у відставку

Це як консиліум лікарів, які “заліковують” пацієнта, витягаючи з нього гроші, і єдина проблема полягає в тому, що пацієнт вже щось підозрює, і вішати локшину йому на вуха стає все важче. А тому аргументи, що пояснюють “корисність” лікування, яке призводить до летального результату, стають дедалі примітивнішими.

Перед нами бесіда, смисловий потенціал якої навіть нижчий, ніж обговорення футболу в лазні “під пиво і таранку”. Просто зібрання функціонерів-“номіналів” обговорює, як сформувати димову завісу в голові президента. Що видає в них тимчасових правителів, котрі прийшли до влади для організаційного прикривання цілей, які очевидно йдуть врозріз з інтересами країни.

Їм просто “нарізали” завдання для виконання, і все, що від них вимагають, — чітко дотримуватися “дорожньої карти”, розробленої більш “просунутими” панами. І поки вони не привели економіку до фінішу, вони шукатимуть будь-які пояснення своєї токсичності, наводячи приклади в роді “індексу олів’є”. Рівень цих аргументів очевидно розраховано на “неандертальців”, тобто оцінка “об’єкта”, якому потрібно “вкласти в голову” певні штампи, зрозуміло що є невисокою. 

На жаль, український пересічний виборець має кліпову свідомість і часто не здатний аналізувати причинно-наслідкові зв’язки. Інакше, ознайомившись із записами “затрапезних бесід”, він би одразу згадав, що в серпні, анонсуючи призначення нового прем’єра, Зеленський говорив про “гуру економіки”, який відомий “усім”.

Але у вересні було призначено Гончарука, “профана в економіці”, який, виступаючи на відомому ток-шоу, заявив, що його мета – “скорочення тіньової економіки до 0-5%”, тоді як у Німеччині, країні з одним з найнижчих рівнів тіні, такий показник становить 15%. І який з усього різноманіття економічних теорій згадав тільки “монетаризм і кейнсіанство”, забувши й про неокласичну теорію, що домінує нині, і про інституціоналізм, і про міксовий “мейнстрим”, і про поведінкові моделі.

Тобто “плівки Гончарука” у країні західної демократії вдарили б більше по президенту, який підклав країні “свиню”, тобто прем’єра зі стелею знань на рівні без рівня.

Саме “чаювання” міністрів і функціонерів НБУ відбувалося з приводу тем, які потрібно було “препарувати” по суті: зміцнення курсу, “діра” в бюджеті, уповільнення економіки, “піраміда” ОВДП. І тут ми зіткнулися з цілим каскадом “обмовок за Фрейдом” та інтелектуальних камінг-аутів. Пролунали прізвища відомих політиків і міністрів, причому в поєднанні з Ротшильдами.

До речі, з пірамідою ОВДП і “Ротшильдами” Гончаруку пощастило. Фігурування цих тем призвело до підготовки в стійку фас і схеми наступу у вигляді “тевтонської свині” цілого сонмища експертів, які прикривають “рать” фінансових спекулянтів.

Усе було таким тривожним, що, незважаючи на ніч, розбудили навіть головного “лібертаріанського Вія”, солодкомовного “Фу..”, любителя порівнювати ціни на природний газ із вартістю ананасів та омарів, що видає в ньому такого самого економіста, як і сам Гончарук (насправді у цих товарів абсолютно різні цінова еластичність та побудови базових ринків).

Головний набір аргументів захисників прем’єра зводився до таких аргументів: це атака “людей Коломойського”, і “те, що прем’єр каже маячню, а не обговорює “розпил”, – велике досягнення тривалих років реформ”. Тут ми бачимо класичну софістику і хронічний дефіцит критичного мислення, своєрідну “смислову анемію”.

Обговорюють не почуте, а причину, з якої це “писалося” та “опубліковувалося”. Це як би хтось напаскудив у ліфті Кабміну, і замість того, щоб знайти героя і звільнити (ну, і прибрати, звісно), почалися б розмови в стилі відомого пітерського консьєржа: “а що це в нас таааке….”.

Щодо піраміди ОВДП, то “запевнення в надійності”, що лунають з цього приводу, зумовлені лише одним – короткою історичною пам’яттю тих, хто говорить, як у мушки-дрозофіли. Це належить до тез, що нерезиденти, хто роздув цей міхур, так просто від нас не підуть через вузькість ринку, його низьку ліквідність і слабку капіталізацію валютного сегменту.

Насправді всі ці аргументи вже було наведено в 1997 році, коли схожу піраміду будували в Україні за прикладом сусідньої РФ. Усе це вже було: і про вузькість, і про низьку ліквідність. Але, коли почалася спровокована азійською кризою і дефолтом у Росії паніка, нерезиденти, які купували ОВДП із прибутковістю 15%, скидали їх із прибутковістю для покупця у 800%, тобто з величезним дисконтом, і купували валюту за будь-яким курсом, унаслідок чого гривня обвалилася з 1,8 до 3,4 грн/дол.   

Основні тези, що пролунали “на зустрічі керівників держави” (sic!!!), можна звести до такого: економічної моделі немає, і ніхто не збирається її “вигадувати”; економіку “ухандохали” (темпи зростання ВВП з 4% скоротилися до 2%); зміцнення гривні – це повернення до “природного стану” внаслідок “віри” інвесторів у нову владу; жодного уповільнення зростання доходів населення не буде, що і покаже “індекс олів’є”; прем’єр – “профан в економіці”; президент – ну ви знаєте…

Одна з цікавих тез – зміни платіжного балансу спричинені небувалим розвитком країни. Якщо всі зазначені вище “новели” можна пояснити гарячковим маренням та/або тим фактом, що до чаю додали якісь “ароматичні масла”, то “зростання” країни та структура платіжного балансу – це не цілком маячня, а, швидше, нерозуміння механіки процесу.

У нормальних країнах дійсно спостерігається так званий ефект Ріккардо – Барро, або двоперіодна міжчасова модель, коли на першому етапі розвитку економіки і створення нових виробництв розширюється торговельний дефіцит завдяки зростанню технологічного імпорту і покривається збільшенням запозичень (торговий мінус компенсується фінансовим плюсом).

А на другому етапі, років через 5-10, нові підприємства починають генерувати профіцитний експортний потік, якого достатньо для повернення боргів (торговий плюс на фінансовий мінус у вигляді погашення заборгованості). Нічого подібного в Україні немає і близько. Зростання технологічного імпорту не відповідає потребам структурної перебудови економіки, а торговий дефіцит пояснюють засиллям імпортних товарів, які вже “з’їли” навіть соціальний сегмент внутрішнього ринку (ревальвація гривні для допомоги).

А повернення старих боргів відбувається завдяки залученню нових, унаслідок чого абсолютне значення боргу в іноземній і національній валюті практично не змінюється. Це тактика бабки з відомої байки, яка “літо червоне проспівала” і кредити “проїла”, а “зима” тут як тут… Нинішня урядова бабка дійсно може не мати економічних знань. Для вироблення тактики блефу вони очевидно що не потрібні й лише призведуть до хворобливого компромісу із совістю.

По суті, ми, як і американці свого часу, показали, як працює “мозковий трест”. Тільки в нас він з приставкою “анти”. “Мозковий трест” часів Рузвельта – це абсолютна одиниця інтелектуальної ефективності державного менеджменту. “Антимозковий трест” Гончарука – це також абсолютна одиниця, але тільки смислової порожнечі.

Це в США спічрайтер Рузвельта Семюель Розенмен міг почати ввечері з кандидатом у президенти незвичайну розмову: “Настав час зібрати останні дані про біди нашої економіки і з’ясувати, що робити. Якби Вас висунули кандидатом завтра, а через десять днів Вам належало б вирушити в передвиборче турне, становище виявилося б надзвичайно тяжким. Ви б не мали добре виробленої та продуманої позитивної програми”.

Потрібно було створювати “мозковий трест”. І ось як він функціонував: “Інтелектуальним керівником став професор кримінального права і процесу Р. Молі, консервативний реаліст за своїми поглядами, котрий не упускав жодного випадку, щоб посміятися над прихильниками реформ – ідеалістами.

Новини за темою



За власним небажанням: Чи відправлять Гончарука у відставку?

Молі ніколи не міг оцінити реалізм ідеалістів. Він підібрав й інших членів групи. Щодо проблем сільського господарства поради давав професор Рексфорд Тагвелл; експертом з грошового обігу і кредиту був професор Адольф Берлі. Ці п’ятеро осіб, хоча вони постійно залучали й інших фахівців, склало групу інтелектуальних наставників кандидата.

Спочатку вони жартівливо називали себе “таємною радою”, потім за ними було закріплено назву “мозкового тресту”, що увійшла в історію. […] Кілька разів на тиждень у кабінеті губернатора збиралися члени “мозкового тресту”. Майже завжди засиджувалися до останнього потяга до Нью-Йорка, іноді за спорами пропускали потяг і залишалися ночувати в Олбані”.

Під час цих мозкових штурмів Рузвельт “одночасно був учнем, прокурором і суддею. Він слухав гостя кілька хвилин з напруженою увагою, а потім переривав його запитанням, гострота якого характерно маскувалася воістину анекдотичною згодою з думкою того, хто говорив. Звичайно, через короткий час і ми всі насідали на гостя. Однак точні запитання Рузвельта були ударами вечірнього метронома”.

А що ж Гончарук? Без найменшого вагання він заявив, що атака на нього “захлинулася”. І як досягнення уряду навів такі показники: розмір валютних резервів НБУ; показник інфляції; курс гривні. Тобто ті індикатори, до яких уряд формально не має жодного відношення, адже і за курс, і за інфляцію, і за свої резерви відповідає центральний банк…

Хоча Гончарук міг би сказати щодо промислової рецесії, адже промвиробництво падає понад шість місяців поспіль (на 7,5% у листопаді), щодо уповільнення зростання ВВП удвічі в четвертому кварталі, гальмування капітальних інвестицій, зниження індексу реальної заробітної плати в жовтні-листопаді, мінімальних прямих іноземних інвестицій останніми роками, дефляційної пастки (падіння цін виробників промислової продукції), недовиконання бюджету. Тут якраз його повна відповідальність.

У цілому, ми стали свідками чергового “божевільного чаювання”, де були свої Божевільний капелюшник, “Березнева зайчиха”, і займалися вони “вбивством часу”. Тепер свій вирок має оголосити “Червова королева” – “не лох”.

Адже всі зусилля дати президенту правильну відповідь на запитання “Чим ворон схожий на письмовий стіл?” або “чому в нас така ду…а, якщо все так класно?” закінчилися тим, що Капелюшник побічно визнав, що це запитання без відповіді… А як щодо “Червової королеви”? – “Земне життя дійшовши до половини, ВІН виявився в похмурому лісі…”

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “Думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

Джерело: www.112.ua

Теги
Facebook
Close