Новини України та світу

Ніколи знову не допустимо – хоч би як кому, може, й кортіло: роковини трагедії Бабиного Яру

Ніколи знову не допустимо – хоч би як кому, може, й кортіло: роковини трагедії Бабиного Яру

Ніколи знову не допустимо – хоч би як кому, може, й кортіло: роковини трагедії Бабиного Яру

Дуже моторошне відчуття. 29 вересня – роковини Бабиного Яру. Сто п’ятдесят тисяч людських життів. Вбитих за те, що вони просто були євреями. Зі ста п’ятдесяти тисяч врятувалися двадцять дев’ять.

Насправді, перший розстріл на цьому місці відбувся двома днями раніше: 27 вересня були розстріляні 752 паціенти психіатрічної кліники Павлова. А 29 почалася “регулярна переробка”: приблизно 700 вбивств на день, кожного дня, без перерви на вихідні.

Більшість вбитих – старі люди, жінки та діти, бо чоловіки були в армії. Вбивали “партіями” по 30 – 40 людей, клали до рову шарами, одних на інших: два-три шари мерців – шар землі. Офіційна цифра – 33 тисячі 771 убитий протягом двох днів – не враховує застрелених дітей віком до 3 років.

Вбивства не припинялись аж до моменту, як німці покинули Київ. Там же, в Бабиному Яру, були розстріляні 100 моряків Дніпровського загону Пінської військової флотилії. Там же – 6 циганських таборів: дощенту, до останньої дитини. Там же – 621 вояк ОУН(м). Там же – колектив газети “Українське слово” та Олена Теліга.

Ніколи знову не допустимо – хоч би як кому, може, й кортіло: роковини трагедії Бабиного Яру

А паралельно з цими вбивствами там працював Сирецький концтабір та будувався експериментальний завод з виробництва мила з убитих людей.

29 вересня (знову 29 вересня!) 1943 року там почалося повстання в’язнів – працівників “комбінату переробки” (тобто, печей, в яких спалювалися рештки вбитих: німці, відступаючи, намагалися замести сліди злочину). З 329 повсталих смертників вижили 18. Вони стали свідками на суді.

Ніколи знову не допустимо – хоч би як кому, може, й кортіло: роковини трагедії Бабиного Яру

Я вам відверто скажу: я не знаю, як люди там тепер живуть. Кожного разу, як я потрапляю в цю страшну місцину між Сирцем та Лук’янівкою – мені стає зле. Як гуляють в тому парку з діточками, як йдуть повз це місце на роботу чи з роботи. Під час президентських виборів “ЗеКоманда” влаштувала там якийсь мітинг із музикою… Я того просто не второпаю. Вночі там особливо моторошно.

Наївно казати про це “ніколи знову”. Звучить, як таке собі безпорадне прохання до Бога. Хотілося б казати: “Ніколи знову не допустимо”. Тоді це – не прохання, а обіцянка. Не допустимо, та й край. Хоч би як кому, може, й кортіло.

Джерело: Фейсбук Бориса Немировського.

Джерело Телеканал новини «24»
29.09.2019

Close