Новини України та світу

Настав час вульгарного лібертаріанства: Очікування від нового уряду

Настав час вульгарного лібертаріанства: Очікування від нового уряду

Джерело: 112.ua

Країна отримала нового прем’єра й уряд. Уляну замінили на Зоряну, і цей той випадок, коли можна сказати: “Ті ж кіндерсюрпризи, вигляд збоку”. Маркарову замінили на Маркарову. І це найбільш важливий соціально-економічний маркер, на відміну від Авакова, який буквально заповнив всі експертні оцінки, які злилися в єдиний хор про те, що “відмінний кадровий склад, якби не міністр МВС”. Причому це твердження звучить як у стані “порохоботів”, так і серед “гринофілів”. Найдивовижніше, що якраз Аваков цілком вписується в концепцію нової влади. По-перше, він кілька років перебував у прихованій, а потім і в майже відкритій опозиції до колишнього президента Порошенка, а Зеленський прийшов у владу якраз на хвилі суспільного антагонізму до нього. По-друге, Аваков – хрещений батько однієї з проведених реформ, і реформа поліції вже точно не гірша за медичну або пенсійну. Нульовий результат взагалі важко порівнювати за шкалою “більше-менше”. Таким чином, якби не Аваков, то новий склад уряду цілком зійшов за Кабмін Порошенка, який “нас почув”.

Найближчим часом на нас чекає “апофігей” концепції вульгарного лібертаріанства. Чому вульгарного? Та тому, що до реальних концепцій вільної економіки, де держава виступає в ролі “нічного сторожа”, нинішній формат управління має таке ж відношення, як Давид Арахамія до реально існуючого десь в англосаксонському світі Девіда Брауна. Улюблене заняття наших реформаторів – це брати красиві обгортки застарілих західних концепцій, залишені на смітнику історії, і загортати в них такі “льодяники” для електорату, що ясна зводить. А все тому, що під виглядом лібертаріанства відбувається звичайна десоціалізація держави і деіндустріалізація економіки на користь простих сировинних циклів, контрольованих олігархами. Після глобальної кризи 2008 р. і локальної 2014-2015 рр. вони більше не хочуть брати участь у фінансуванні соціальних функцій держави, адже одержувані ними корупційні ренти вже не забезпечують бажаний рівень рентабельності. Рентна, корупційна економіка розвивається за “потоковим” принципом: з неї потрібно “здоювати” не менше 10 млрд дол. на рік. Зараз це робити стало важче. Саме тому завдання уряду – за допомогою бюджетного і податкового дирижизму забезпечити наповнення точок збору корупційних рент необхідним ресурсом. У цих умовах зниження податків, приватизація, дерегуляція тощо будуть конвертовані не в нові можливості для малого та середнього бізнесу, а також не в зростання доходів населення, а в збільшення прибутку кількох фінансово-промислових груп. В Україні зародилася нова економічна течія – “олігархічне лібертаріанство”, щось схоже на польську магнатерію часів Речі Посполитої в 17-му столітті, коли більшу частину України просто здали в оренду.

Як працює правильне лібертаріанство, можна побачити на прикладі Великої Британії. У 80-х роках минулого століття там стався масовий розпродаж державних активів. Якщо продавати дешево, як це пропонують робити зараз у новій провладній команді, лише б скинути навантаження з держави у вигляді численних держкомпаній, але при цьому робити це чесно, тоді необхідно проводити роздержавлення в пакеті із законом, який встановлював би можливість держави отримати додаткову компенсацію у разі зростання капіталізації активів. Цю модель було застосовано лейбористами уряду Тоні Блера в 1997 році. У 80-х роках минулого століття уряд консерваторів Маргарет Тетчер проповідував ідею тотальної приватизації державних активів, насамперед енергетичних, інфраструктурних об’єктів та комунальних підприємств. Всі ці активи були розпродані за безцінь, і в 90-х роках утворилася колосальна різниця між ціною, яку за них заплатили приватні власники, і ринковою капіталізацією. Таким чином, гігантський дохід у розмірі понад 100 млрд фунтів стерлінгів було буквально “надуто” повітрям. Уряд Тоні Блера розробив спеціальну методику оподаткування. Було розраховано коефіцієнт: дев’ятиразовий P/E (відношення ринкової вартості акції до річного прибутку, нарахованої на акцію). За цим коефіцієнтом було відібрано “надуті” бізнеси. Формула розрахунку податку полягала в наступному: середній прибуток за чотири роки після приватизації, помножений на дев’ять років і на ставку самого податку windfall tax (23%). Під “роздачу” потрапили компанії у сфері телекомунікацій, транспорту, енергетичного комплексу, водопостачання. В основному це були, як сказали б у нас – “обленерго”, “облгази” і водоканали.  У результаті було залучено до державного бюджету 5 млрд фунтів стерлінгів, які було спрямовано на фінансування “Нового курсу” уряду, програм соціального забезпечення населення, в тому числі, пов’язаних зі створенням нових робочих місць, на інвестиції держави в систему освіти і науки. За рахунок інвестицій отримав промисловий розвиток навчальний центр Learndirect, який готує інженерні і робочі кадри та здійснює професійну перепідготовку персоналу.

Але у нас ніхто не веде подібний дискурс: хочуть розпродати все, включаючи залізницю, хоча особливо вперті пропонують не зупинятися на цьому і дійти до дитячих садків, університетів і митниці. Політика мізантропів, коли раціональні і цинічні фактори вузькокорисливої вигоди ставлять вище за людину. Яценюк, Гройсман, Гончарук, Маркарова, Яресько, Милованов, Абромавичюс, Шеремета – всі їхні образи зливаються в єдиний портрет політика-мізантропа, який холодно дивиться з владного Олімпу на трясовину біля підніжжя, яка поглинає все нові і нові порції тих, хто не втримався на соціальному канаті. Ситуація запрограмована: адже стратегія вульгарного лібертаріанства в країні, де на 12 млн пенсіонерів припадає 7 млн штатних працівників, не може закінчитися інакше.

Країна потребує прем’єра-візіонера, який зміг би об’єднати західні рецепти успіху з досконалим знанням специфіки української економіки, як колись японці зуміли трансформувати мілітаристський кодекс Бусідо у створення нової корпоративної культури. Будь-які механічні перенесення західних лекал на “українську фігуру” призведуть лише до того, що старий “одяг” буде викинуто, а новий – “не налізе”.

Промова нового прем’єра Олексія Гончарука в парламенті була, мабуть, найслабшою за всю історію України. Ні, і раніше у нас не було особливих Цицеронів, але в цьому випадку рекорд за відсутністю смислів було багаторазово перевершено. Навіть поверхневих тез про нову економічну модель розвитку країни, візії майбутнього ми не почули. Ні слова про подолання бідності, хоча рівень бідних було названо. Чергова згадка МВФ й обіцянка кредитів під 9%. Ні слова про те, як країна буде здійснювати обіцяний економічний ривок з темпами зростання ВВП 5-7%. Ні півслова про канали залучення інвестицій і точки зростання економіки, механізми її капіталізації. Ні чверть слова про те, як будуть розподілятися ренти з природних ресурсів, додаткову вартість національного продукту. Як концентрація капіталу трансформується в медіанне наповнення доходів населення.  

На жаль, в уряді ми так і не побачили політиків-філантропів, як-от лікар Комаровський, які змогли б сформувати людиноцентристський порядок реформ.

У цьому плані показова фігура міністра фінансів Оксани Маркарової, яка є маркерною для образного сприйняття бюджетної та соціальної політики минулої влади і нинішньої. І судячи з усього, тут можна поставити жирний знак рівності. Триватиме нарощування піраміди державного боргу з високими ставками і короткими термінами. І тут найбільш смішно виглядає обіцянка президента Зеленського відокремити бізнес від системи державного управління: Маркарова буде і далі керувати емісією ОВДП. А в цей час “Акордбанк”, який належить на 70,3% Данилу Волинцю, чоловікові Маркарової, починаючи з лютого 2018-го року наростив свої вкладення в ОВДП (за які “відповідає” міністр фінансів) з нуля гривень до 232 млн, а розмір загальних активів – з 723 млн грн до 2,36 млрд, тобто більш ніж утричі за півтора року. Важко пригадати такий стрімкий розвиток “невеликого українського банку. Напрошуються аналогії з періоду зростання деяких банків у 2010-2013. Непогано у нас у країні налагоджено “перегородки” між владою і бізнесом, здійснюється контроль за наявністю афілійованих зв’язків і перетіканням інсайдерської інформації. І найцікавіше, що все це залишається без змін навіть у форматі влади “нових облич”….

Нинішня влада пообіцяла ввімкнути “п’яту передачу”: в умовах, коли країна їде зі швидкістю кілька кілометрів на годину, це загрожує тим, що економічний двигун просто заглохне. Хоча про такі тонкощі навряд чи знають політики, які звикли їздити “на автоматі”.

Залишається сподіватися, що нові політичні сили – це необхідне щеплення суспільству для подолання небезпечних хвороб “зростання”. Як показує практика – для того, що навчитися політично рости, потрібно кілька разів гарненько економічно впасти.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “Думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]


Джерело: www.112.ua