Новини України та світу

Найкращі фільми літа 2019: Десятка кіноновинок, які ви могли пропустити

Літній сезон традиційно небагатий на видатні прем’єри, тому в топ вривається чітер – шедевр двадцятирічної давності

Джерело: 112.ua

Найкращі фільми літа 2019: Десятка кіноновинок, які ви могли пропустити

Літній сезон традиційно небагатий на видатні прем’єри, тому в топ вривається чітер – шедевр двадцятирічної давності

Літо – тяжка пора для справжнього любителя кіно. У відпустку йдуть не тільки лиш всі, але й творці фільмів зі смислом, залишаючи розімлілого на спеці глядача наодинці з відром попкорну і чимось геть простим. Тим не менше, літо 2019 року відзначилося кількома незвичайними блокбастерами і парочкою просто розкішних прем’єр. Втім, є в нашому топі і невеликий чит. Гортайте далі і все самі зрозумієте.

Рокетмен

Від байопіка Елтона Джона на тлі досить суперечливої “Богемської рапсодії” чекали багато чого. Як мінімум виправлення помилок. І очікування виправдалися. Сам музикант не дав перетворити картину про своє життя на сльозливу мелодраму для всієї родини, наполігши на збереженні “дорослого” рейтингу R. Тому тут повною мірою присутні шик, блиск і краса, а також секс, наркотики і рок-н-рол. Автори фільму, в числі яких був і чоловік музиканта, кінопродюсер Девід Ферніш, обійшлися без відвертих маніпуляцій фактами, які зазвичай злять фанатів. Режисер Декстер Флетчер додав байопику фантазийности та елементів класичного мюзиклу, за рахунок чого він виглядає просто розкішно. Вокальну частину віддали на відкуп Терону Еджертону і попросили при цьому заспівати пісні Елтона Джона не наслідуючи йому, а по-своєму. Актор із завданням упорався блискуче. Можна сказати, що в результаті вийшов еталонний музичний байопік. Подивимося, що йому зможуть протиставити автори фільмів про Елвіса Преслі та Боя Джорджа, які зараз перебувають у стадії розробки.

Людина-павук: Далеко від дому

Почнемо з сумного. Поки все йде до того, що через конфлікт компаній Marvel та Sony розширений кіновсесвіт першої може залишитися без свого по суті головного супергероя – Людини-павука. Небажання Sony, яка володіє правами на персонажа, ділитися із комікс-гігантом прибутком по-братськи схоже на страту курки, що несе золоті яйця. Тому що новий фільм про Спайдермена (бог його знає який по черзі) знову втер носа багатьом конкурентам. Більш того, картина, яка навіщось розповідає про події, що відбуваються після грандіозної розв’язки “Месників. Фінал” і здається абсолютно необов’язковою, примудрилася не загубитися на тлі її диявольської епічності. Балакучий Том Холланд, який вічно достроково розповідає пресі спойлери, знову виявився рівню мірою зворушливим і переконливим, а його пригоди згладили гіркуватий післясмак від драматичного “Фіналу”. Новий Людина-павук зібрав у прокаті понад мільярд доларів і обійшов Джеймса Бонда у списку найприбутковіших персонажів, що належать японській студії. Так і хочеться зайти у хол її головного офісу і крикнути: “Sony! Що ти робиш? Припини!”.

Король Лев

Формула успіху від компанії Disney станом на 2019 рік дуже проста: візьми культовий мультфільм з тих, що постаріше, і перезніми його мало не покадрово. Цього літа подібне сталося з “Аладдіном” та “Королем Левом”. І якщо перший трохи підставила гра молодшої групи акторського складу (до Вілла Сміта жодних питань – красунчик!), то у другого з цим проблем не виникло. Тому що замість акторів у кадрі взаємодіють тварини і птахи, намальовані на комп’ютері з приголомшливою фотореалістичністю. Настільки приголомшливою, що навіть жива міміка на звіриних мордочках перший час викликає відчуття незручності. Але, чорт забирай, це все той же вічний сюжет про родину, силі духу, справедливість і честь. Плюс цього разу трішечки романтичної любові. Як глядачі ридали на оригінальному мальованому мульті у 1994 році, так ридають і на комп’ютерному рімейку чверть століття потому. Наревіли вже майже півтора мільярда доларів – рекорд для анімаційної картини.

Матриця

Як би не намагалися прокатники підшукати що-небудь вартісне для репертуару кінотеатрів, а більшість свіжих релізів однією лівою зробила старенька “Матриця” 1999 року. Цього літа відреставровану картину випустили у повторний прокат з нагоди 20-річчя прем’єри. І, незважаючи на те, що йшла вона без дубляжу і навіть без субтитрів, а з сюжетом знайомі навіть ті, хто примудрився жодного разу не подивитися пригоди хакера Нео особисто, ажіотаж був просто шалений. Одне слово – класика. Тим часом для фанатів приспіли новини – одна з творців оригінальної трилогії Лана Вачовскі взялася за четверту частину “Матриці”. І в ній знов з’являться Кіану Рівз і Керрі-Енн Мосс. Останнє особливо інтригує, тому що її Трініті загинула в кінці “Революції”. Цікаво, як героїню повернуть у сюжет і чи зможуть його при цьому зробити не гіршим, ніж в оригінальному фільмі? Так, щоб ще через 20 років кінотеатри знову ломилися від охочих подивитися все на широкому екрані.  

Форсаж: Гоббс та Шоу

Франшизі “Форсаж” давно потрібні були зміни. Тому що навіть від початку консервативній бондіані довелося міняти головних акторів і концепцію в цілому, щоб не топтатися на місці і не буксувати, як суперкар у поліському болоті. Тому історії про нескінченні погоні та перестрілки дали вильнути вбік і вбудували у неї комедійний спін-офф про побічних персонажів – заклятих ворогів американського спецагента Люка Гоббса (Двейн Джонсон) і британського злочинця Деккарда Шоу (Джейсон Стейтем). Ставку зробили на зовнішню брутальність обох акторів, яка забавно поєднується з їхніми комічними талантами. Крім того, сценаристи змусили екранних суперників мимохіть і місцями зі скандалом працювати спільно, щоб надати сюжету додаткової напруги і приводів для жартів. Поклавши руку на серце, це не найкращий фільм франшизи. Навіть генетично модифікований суперлиходій у виконанні красеня Ідріса Ельби тут такий собі – на трієчку. Але однозначно найсмішніший. Щоб додати “Гоббсові та Шоу” ще більше веселощів, у нього покликали Райана Рейнольдса і Кевіна Харта. Розвага зрештою вийшла пречудова. Головне, слідом за авторами не ставитися до неї надто серйозно.

Сонцестояння

У жанрі фільмів жахів намітилася черговий криза. Вигадати щось свіже та оригінальне стає все складніше. На глядача із темряви раз за разом продовжують вискакувати вже звичні потойбічні сутності та монстри, викликаючи швидше позіхання, ніж страх. І тут американський режисер Арі Астер, який до того зняв досить непогану “Реінкарнацію”, вирішує піти від протилежного і виносить страшне дійство на яскраве сонячне світло. Отже, на екрані Швеція, літо, свято сонцестояння, найкоротші ночі в році, таємнича закрита громада і лякаючий язичницький ритуал із речовинами та людськими жертвами. За рахунок контрасту життєствердної картинки і відштовхуючого сюжету фільм вийшов незатишним, неприємним і по-справжньому страшним. Чекаємо на цілу хвилю послідовників.

Паразити

Переможець останнього Каннського кінофестивалю – справжня радість для європейського синефіла. Багато в чому за рахунок того, що це абсолютно азіатський фільм. “Паразити” несхожий взагалі ні на що з того, що знімають у Європі. Така незвичайна гра із жанрами та зі смислами могла народитися тільки в рамках іншої цивілізації, а Південна Корея, при всьому своєму західному фасаді, все ж всередині залишається зовсім іншою цивілізацією. Смішна комедія про цілком універсальні людські недоліки, яка перетікає в страшну драму про них же; герої, яких не впишеш у рамки дихотомії хороші-погані, скільки не старайся; назва, яка по ходу сюжету починає збивати з пантелику. Пон Чжун Хо створив справжній шедевр. І зібрав в українському прокаті дуже солідну як для артхаусу касу. Браво!

Історія іграшок 4

Тренд на жіночі римейки, можна сказати, добрався і до “Історії іграшок”, хоча не у чистому вигляді. До четвертої частину мультфільму досить акуратно ввели кілька важливих жіночих персонажів, розбавивши переважно чоловічу тусовку. Ковбой Вуді, астронавт Базз і вся іграшкова компанія отримали нову господиню – маленьку Бонні, а це заділ на ще кілька продовжень. Порцелянова пастушка Бо Піп повернулася в якості однієї з основних дійових осіб, причому на ній diversity відбилася не тільки у гендерному ключі – вона вчить маленьких глядачів не знецінювати людей з інвалідністю. Більш того, антагоністом у мультику теж стала дівчинка – лялька Габбі, настільки одержима ідеєю знайти собі хазяїна, що готова йти заради цього по головах. У підсумку “Історія іграшок 4” сподобалася глядачам настільки, що стала п’ятим з початку року фільмом Disney, що зібрав у прокаті мільярд доларів. І четвертим мільярдером за всю історію Pixar.

Одного разу в… Голлівуді

Якщо коротко, то ціла купа критиків по всьому світу назвали “Одного разу в… Голлівуді” найкращим фільмом Квентіна Тарантіно. Хочете – посперечайтеся з ними самі. Якщо не так коротко, то культовий режисер, який в принципі не вміє робити погано, нарешті зняв свою власну оду кінематографу. Дев’ятий фільм Тарантіно вийшов незвично світлим, сонячним і розслабленим. Перші дві з половиною години дії повільно і лагідно занурюють в атмосферу Лос-Анджелеса кінця 1960-х – голлівудських вечірок, занепаду золотої епохи “Фабрики мрій” і ери хіпі. І лише фоном у глядача, який знає історію акторки Шерон Тейт, проходить почуття тривоги і близької трагедії. А ось вже у самому кінці починається справжній тарантінівський треш. І його фірмова винахідлива гра з історичною правдою. Загалом, старина Квентін зробив просто-напросто найкращий фільм літа. Якщо не року. І як його не номінують за нього хоча б на пару “Оскарів”, всім кіноакадемікам, котрі присуджують цю нагороду, можна буде виписувати довідку про неадекватність.  

Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас”

Коли вже здавалося, що це літо пройде без помітних українських прем’єр взагалі, у прокат вийшла військова драма “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас” і відразу виправила становище. Від інших фільмів про АТО картину відрізняють дві речі: в кадрі присутні чимало реальних бійців батальйону, які пройшли через пекло Іловайського котла, а в її створення держава не вклала жодної копійки. Ймовірно, саме це і пішло їй на користь. В історії немає однозначного поділу на хороших героїчних наших і поганих ворогів, які мало відрізняються вдачею від диких звірів. А конфлікт протагоніста і антагоніста зав’язаний не на простому, як двері, військовому обов’язку – він має ще й вельми правдоподібне особисте підґрунтя. Так, у авторів “Іловайська” вийшло не все. Деякі сцени тут здаються якщо не зайвими, то дещо чужорідними, непрофесійна гра Тараса Костанчука, який зіграв сам себе, не завжди вдається. Але емоції картина викликає дуже сильні. Мабуть, навіть більш сильні, ніж кіно з вираженим пропагандистським присмаком.

Юлія Потерянко 


Джерело: www.112.ua