Новини України та світу

“Мотор Січ” для китайців: Чи вигідна для України така угода?

"Мотор Січ" для китайців: Чи вигідна для України така угода?

Джерело: 112.ua

Українські політичні еліти дедалі більше нагадують одного з героїв комедії Ельдара Рязанова “Гараж”. Того самого, який заради дефіцитного гаража “батьківщину продав”. Тільки у випадку з кіноперсонажем це був старий батьковий будинок, а у нас – заплатані дідівські штани у вигляді заповіданого індустріального потенціалу.

Штани не “по Савці”, які до того ж невдячні “внучки” весь час хочуть перекроїти в “елегантні шорти”. Натомість у США стурбовані збереженням технологічного і наукового потенціалу нашої країни. Мабуть, постачання пенсільванського вугілля в Україну так запалили нових заокеанських друзів, що там вирішили призупинити відтік “мізків” з українських підприємств до третіх країн.

У цьому випадку йдеться про можливий продаж акцій “Мотор Січ” (виробник вертолітних двигунів) китайським інвесторам. Прибувши до Києва, радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон повинен був будь-якою ціною зупинити “Атоса, Портоса, Араміса і д’Артаньяна”, тобто змусити українську владу або за допомогою силової дубини у вигляді СБУ й АМКУ заблокувати угоду з китайцями, або націоналізувати підприємство шляхом виплати його власникам кількасот мільйонів доларів з державного бюджету.

Найкумедніше в останньому варіанті – це те, що вся приватизація 2018 року принесла скарбниці трохи більш ніж 200 млн грн, або менш ніж 10 млн дол. в еквіваленті. Тобто для націоналізації одного заводу на вимогу “заморського гостя” потрібно витратити у десятки разів більше, ніж приніс продаж державних активів за весь рік.

Але “проблеми індіанців” мало хвилюють “шерифа”: у американців на порядку денному глобальна економічна війна з Китаєм, і будь-які клацання по китайському носі вітаються, навіть якщо такі дії політичних сателітів призведуть до втрати їхніми країнами потенційної вигоди від співпраці з Китаєм (наприклад, у частині залучення китайських інвестицій в рамках проекту “Нового шовкового шляху”).

Адже китайці, так само як і американці, не прощають образи. Сьогодні це особиста війна Трампа, і на кон вже поставлено головні плюшки для наших корупційних “еліт”: це гроші (в адміністрації Трампа оголосили про призупинення виділення військової допомоги Україні до завершення якогось там аудиту) й особиста прихильність, коли місцевому вождю “Соплива ніздря” дозволяють припасти до долоні Великого Білого Батька з Вашингтона.

У цьому випадку в розмін пішла можлива зустріч Трапа і Зеленського 1 вересня в Польщі.    

Останні кілька років український уряд не помічав, що у нього в країні є виробничий та інноваційний центр, здатний розпочати виробництво вітчизняних “легких” гелікоптерів для потреб армії, МНС, поліції та медицини.

Міністр внутрішніх справ урочисто рапортував про підписання контракту з Францією на закупівлю французьких гелікоптерів для потреб національної поліції, причому загальна договірна вартість обчислювалася мільярдами. Тут можна було би за прикладом другого президента країни написати нову книгу “Україна – не США”.

Це в Штатах незалежно від того, хто володіє тим же “Боїнгом” і хто наразі “володіє” Овальним кабінетом, літаки для потреб армії все одно замовлятимуть у вітчизняних компаній. Інтереси держави загалом і кожного простого американця окремо завжди переважують вузькополітичний та індивідуальний корисливий інтерес.

В Україні все складніше і простіше одночасно. Тут якщо ти не частина провладної “зграї”, то у тебе лише два шляхи: або заносити, або продати бізнес тому, хто біля “керма”. Якщо немає бажання робити ані того, ані іншого, то в такому варіанті твоє підприємство або “рейдернуть”, як відому цукеркову фабрику в Житомирі, або залишать повільно вмирати.

З іншого боку, мають рацію ті, хто вважає, що приватний власник повинен сам потурбуватися про ефективність свого бізнесу.

"Мотор Січ" для китайців: Чи вигідна для України така угода?

У доларовому еквіваленті валова виручка від реалізації готової продукції “Мотор Січ” у 2018-му становила приблизно 452 млн дол., тоді як у 2013 році вона сягала майже мільярда доларів. Падіння більш ніж удвічі.

Ба більше, ситуація з кожним роком лише погіршується: у січні – липні 2019 року збиток компанії становив 426 млн грн, тоді як за аналогічний період минулого року було зафіксовано прибуток у розмірі 0,9 млрд грн. І причина тут не у власнику, а в зміні концепції державної промислової політики. Точніше, у її відсутності.

Починаючи з 2014 року, Україна на державному рівні припинила співпрацю з РФ в частині постачання продукції та послуг військового, а також подвійного призначення.

Це суверенне право держави, але при цьому на чиновниках лежить обов’язок розробити необхідні компенсаційні механізми і додаткові стимули для збереження та модернізації тих виробництв, які були “заточені” на східні ринки, переважно країн СНД.

Як це можна було зробити? Для відповіді на це питання є успішний досвід десятків країн: державне замовлення, розвиток внутрішнього попиту, кредитування іноземних покупців української продукції, яку можна віднести до групи інвестиційних товарів.

Для “Мотор Січ” це могли бути програми з розроблення вітчизняного легкого мультифункціонального гелікоптера для потреб армії, поліції, МНС, медицини, а також кредитні програми для покупців продукції заводу з африканських та азіатських країн. У такому разі ані технології, ані кадровий потенціал не “втікав би” до далекого Китаю.

Натомість стратегію щодо українських високотехнологічних виробництв мають в адміністрації США. І називається вона кодовим словосполученням “м’яка евтаназія”. Суть її полягає в тому, що на території України є ряд виробництв, що мають перспективні технології подвійного призначення: насамперед авіабудування і ракетобудування.

Ці напрями не можна в жодному разі розвивати, але й одномоментно закрити їх теж не вийде: носії технологій – інженерно-технічний персонал – роз’їдеться по всій Азії, туди ж перемістяться і самі технології у вигляді інтелектуальної власності та нематеріальних активів.

Отже, їх треба по мінімуму завантажити, так щоб грошей вистачало на мінімальні операційні витрати без будь-яких капітальних вкладень у розвиток. У такому форматі технології залишаться на місці, а їхні носії будуть поступово фізично вмирати.

Завдання – продовжити цей процес м’якою евтаназії на 10-15 років, коли більшість старого кадрового персоналу піде в інший світ, нові фахівці не з’являться, а технології безнадійно застаріють.

Розглянемо два показові приклади.

Компанія Boeing вирішила допомогти нашому авіаконструкторському бюро “Антонов” і поставить комплектуючі для випуску 8 модернізованих літаків на рік під новим позначенням Ан-1X8 NEXT (сімейство Ан-148, Ан-158, Ан-178).

По суті, це перший приклад, коли найбільша світова компанія вирішила допомогти своєму нехай і мікроскопічному, але конкуренту. До речі, американці ніколи не допомагали іншим країнам налагоджувати випуск літаків.

Чому ця евтаназія буде гуманною? Вона дозволить розтягнути процес “вмирання” “Антонова” на 5-10 років, поки остаточно не зійдуть зі сцени старі інженерні кадри, виховані ще в радянських вишах, і повністю не відімруть створені тоді технології.

Навіщо Boeing, що випускає понад 700 літаків на рік, такий “підшефний”, як колись двієчник, переданий у навантаження відмінникові? Не варто забувати, що ця компанія істотну частину свого бюджету формує за рахунок державного замовлення та Міністерства оборони США. І тут не доводиться особливо коверзувати, інакше можуть позбавити “солодкого”.

У 2017 році на українську ракету (“Зеніт”) припав всього один запуск із п’яти. Три пуски пов’язані з проектом “Вега” і один – з “Антаресом”. Проект “Вега” – це дітище Європейського космічного агентства. Україна робить для ракети маршовий двигун четвертої сходинки.

Що стосується “Антареса”, то її розробляє корпорація Orbital Science Corporation (США), а наша країна бере участь у створенні конструкції першого ступеня. Тобто це проекти, де українські ракетобудівники виступають у ролі підрядників. Одних із багатьох.

По суті, це програма плавної амортизації космічного комплексу України з боку західних партнерів.

В умовах санкцій проти РФ нашим космічним підприємствам потрібно надати якісь альтернативи, адже в іншому випадку вітчизняні фахівці та технології можуть опинитися в найбільш непередбачуваних країнах. На західних підрядах галузь буде “вмирати” природно.

Але переводити наші державні підприємства на “крапельницю евтаназії” для США не важко: нова порція “бус, люстерок і вогняної води” – і місцеві “еліти” готові продати своє первородство за “сочевичну юшку” і за ексклюзив, коли “Техас можуть грабувати лише техасці”.

З приватними підприємствами так не можна – там є власники. Але коли доходить до честі сім’ї – торг є недоречним. Можна зневажати і право власності, і право на проведення суверенної промислової політики. Хоча, з іншого боку, про що це ми.

У міністри економіки пророкують кілька кандидатур лібертаріанців, тож майбутній український гелікоптер являтиме собою звичайного орача, який хапає сапку і дуже швидко обертає її навколо голови… Поки не злетить над розораним полем.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “Думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]


Джерело: www.112.ua