Новини України та світу

Куди котиться українська наука

Куди котиться українська наука

Джерело: 112.ua

Починаючи з перших років здобуття Україною своєї незалежності, з кожним роком державне фінансування науки падає. При цьому воно залишається нижче встановленої законодавством норми вшестеро. В усіх світових рейтингах науково-інноваційного розвитку Україна перебуває “у хвості”, хоча за багатьма параметрами вчені викладаються на повну, незважаючи на застарілу інфраструктуру. За словами науковців, всі суттєві дослідження і розробки проводяться переважно на гранти галузевих західних програм. Для нарощування співпраці уряд вже підготував “Дорожню карту інтеграції України в Європейський дослідницький простір”.

Днями Всесвітня організація інтелектуальної власності (WIPO) опублікувала свіжий звіт – Глобальний інноваційний індекс (The Global Innovation Index) за 2019 рік. У ньому Україна опустилася на 4 позиції – з 43-го на 47-ме в списку зі 126 країн. При цьому останні роки інноваційний потенціал країни демонстрував неквапливе зростання – радше за рахунок загальносвітових економічних тенденцій, ніж завдяки розвитку в межах України.

Куди котиться українська наука

Про те, що все “витрачено”, говорять і самі вчені. Позаторік Соціологічна група “Рейтинг” провела опитування в 35 наукових установах, унаслдіок якого 64% респондентів назвали нинішній стан української науки вкрай несприятливим. Причому найгірші оцінки давали, як правило, “бувалі” наукові співробітники зі стажем роботи в цій галузі понад 20 років. Пов’язують це із хронічним недофінансуванням науково-технічної галузі, яке бодай якось дозволяє їй просто триматися на плаву, не кажучи вже про якісь значні відкриття. Так, згідно з відкритою інформацією, на одного вченого для досліджень в Україні виділяють 90 дол., тоді як в інших країнах ці суми вище в кількадесят разів: в Естонії – 1303 дол., у США – 1471 дол., в Ізраїлі – 1990 дол. Слід зазначити, що інновації – як основний локомотив прогресу та економіки з високою доданою вартістю – де-юре підтримуються державою: законом встановлено, що на наукову галузь щороку повинно виділятися щонайменше 1,17% від ВВП. Але така благодать для науки була тільки в перші роки незалежності, а на сьогодні обсяг фінансування вшестеро нижче норми: в 1991 році він становив 2,4% ВВП (як у найбільш інноваційно розвинених країнах), у 1992-му впав до 1,5% ВВП, у 2007-му – 0,9% ВВП, а в 2018-2019 рр. становив лише 0,17% від ВВП.

Куди котиться українська наука

У такій обстановці наукові кадри, по суті, й не можуть займатися такою наукою, заради якої колись вступали до аспірантури. “Бюджетна блокада” призвела до того, що багато хто з них виїхав працювати за кордон, а хтось вирішив змінити сферу діяльності (наприклад, на айті). Так, за даними Держстату, кількість вчених знизилася з 1991 по 2018 рік з 295 010 до 57 630 осіб. Нині кількість дослідників у розрахунку на душу населення в Україні втричі нижче, ніж у середньому по ЄС.

Такий стан речей відбивається в тих же світових рейтингах: WIPO оцінює український “людський капітал і дослідження” з року в рік дедалі нижче. У 2015 за цим пунктом Україна посіла 36-те місце, а вже цьогоріч опустилася на 51-ше.

При таких фінансових та людських ресурсах ефективність роботи наукових установ дуже низька. Згідно з дослідженням, яке проводила ГО “Публічний аудит” у 2015 році, щорічно НАНУ на свою роботу витрачає в середньому 3 млрд грн. При цьому дохід від наукової діяльності двох сотень установ Національної академії наук становить 70 млн грн, тобто всього 2% від витрачених коштів. Найбільше прибутку НАНУ отримує не від науково-дослідної діяльності, а від здачі приміщень в оренду…

При цьому соцопитування вчених показують, що, на їхню думку, розвитку науки сприяють найбільше окремо взяті особи-ентузіасти. Хоча водночас 74% із них вважає, що це справа Міністерства освіти і науки, 65% – Національної академії наук України, а 6% – загальноосвітніх установ чи окремих вчених або винахідників (за даними соціологічної групи “Рейтинг”).

Попри те що частка інноваційних підприємств росте, загалом українська промисловість все ще звернена до світлих технологіями 21 століття спиною. Згідно з дослідженням Національного інституту стратегічних досліджень, “у 2017 році на підприємствах переробної промисловості України частка середньої кількості працівників, які використовували комп’ютери, до середньої чисельності працівників підприємств становила 35,2%. Із них лише 52,4% працівників використовували комп’ютери з доступом до мережі інтернет. Лише від 3 до 9% підприємств переробної промисловості станом на 2017 рік використовували технології “великих даних” і “хмарних обчислень”.

Хоча при цьому за деякими параметрами показники науки та інноваційної діяльності країни є доволі високими. Але це відбувається не завдяки, а всупереч “старанням” держави.

За даними МОН, частка України в загальносвітовому обсязі наукових публікацій (згідно з базою даних журналу Scopus) залишається дуже низькою – 0,34%. При цьому кількість публікацій, які припадають на 1 млн дол. фінансування досліджень і розробок, перевищує показники більш розвинених країн. У 2017 році цей показник в Україні становив 25,78 од. на 1 млн дол., а у Швеції, наприклад, всього 2,81 статті.

Куди котиться українська наука

Згідно з Глобальним інноваційним індексом, Україна вже кілька років поспіль посідає перше місце за кількістю патентованих корисних моделей щодо рівня ВВП. Але це пов’язано не з феноменальною плодючістю винахідливого розуму українців, а з низькою вартістю таких патентів: до 19 липня для цього “Укрпатенту” треба було сплатити всього 67 грн. Крім того, для наукових співробітників публікація патентної заявки рівносильна наявності наукових публікацій у міжнародних журналах, що впливає на оцінку ефективності їхньої роботи та рівень зарплати. За показниками цього самого рейтингу, Україна, як не дивно, виділяється відносно високим ККД інноваційної діяльності.

Торік за параметром “Інноваційні ресурси” вона посіла 75-те місце, а за параметром “Інноваційні результати” – 35-те. Цього року розрив між тим, що інноваційна діяльність отримує “на вході” і “на виході”, ще більше: 82-ге і 36-те місця. Таким чином, за рік умови для розвитку новацій погіршилися на цілих 7 позицій, а кінцевий результат постраждав лише на 1 пункт.

За всіх цих обмежувальних обставинах уряд ухвалив торік рішення перейти на грантове забезпечення науки, щоб фінансувати насамперед пріоритетні й стратегічно важливі для держави проекти. З цією метою було засновано Національний фонд досліджень, який поки що ще повністю не заробив, але вже отримав для виконання своїх повноважень 262 млн грн з держбюджету. Крім того, почав працювати Український фонд підтримки стартапів і Фонд підтримки інновацій, а також держава щорічно фінансує цільові програми науково-технічних досліджень та експериментальних розробок, крім підтримки фундаментальної науки.

“Працювати на гранти — не зовсім правильно. У нас нині намагаються говорити: кожну наукову копійку має бути обов’язково згодом комерціалізовано і прораховано. У світі так давно не думають. Шукають людей, які годні цікавитися і дослідити певне середовище, явища, завдання, які, можливо, зовсім нікого більше не цікавлять. Можливо, вони вивчають крило бабки або пилок квітки. Але згодом саме цей інтерес може перевернути багато в науковому уявленні світу. Але щоб учений міг цікавитися такими непримітними на перший погляд речами, для нього потрібно створити для цього відповідні можливості. Це стосується як зарплати та інфраструктурних ресурсів, так і можливості спілкуватися з такими самими людьми в інших країнах. В Україні не створено інституцій, які могли би займатися вільною наукою. І в пошуках фінансування вчені працюють з міжнародними грантовими програмами. Але вони орієнтовані не на розвиток української економіки та науки, а на створення конкурентноспроможної економіки Євросоюзу”, – вважає головний редактор журналу “Інтелектуальна власність” Ірина Абдуліна.

Так, наприклад, Україна є учасником Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій “Горизонт-2020”. Але її основні завдання (про які пишуть навіть на сайті МОН) звкдкно до таких пунктів: зробити Європу привабливим місцем для першокласних учених; сприяти розвитку інноваційності та конкурентоспроможності європейської промисловості та бізнесу; за допомогою науки вирішувати найбільш гострі питання сучасного європейського суспільства.

З іншого боку, Україна вже спить і бачить себе повноправним членом Євросоюзу… Кілька років тому наша країна відновила свою участь у Міжнародній європейській інноваційній науково-технічній програмі EUREKA.

“У травні 2018 році команда НТУУ “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського” отримала право на участь у кластерному проект Future eHealth powered by 5G (“Майбутня електронна галузь охорони здоров’я на основі технології 5G”) з кластерною програмою Celtic-Plus програми EUREKA”,- повідомляє МОН.

На основі технології 5G! Тоді як під час реформи охорони здоров’я в Україні вітчизняні медики вторинної ланки ще не отримали комп’ютерів і не можуть вести запис пацієнтів через інтернет, хоча сімейні лікарі це вже практикують. Та й інтернетом у нас, за офіційними даними, користується близько 60% населення…

У судорожних спробах налаштувати висхідний вектор розвитку науки торік МОН затвердило “Дорожню карту інтеграції України в Європейський дослідницький простір”. Один з її пріоритетів — розвиток вільного ринку праці дослідників. Утримати “витік мізків” на більш привабливі умови неможливо, тому уряд пропонує створити здорову обстановку для повернення наших вчених додому. Поклик батьківщини — це “формування системи додаткових (так званих Postdoc) позицій при університетах та наукових закладах для молодих вчених, які здобули ступінь доктора наук або кандидата наук протягом останніх 12 років, зокрема в інших країнах”. При цьому питання рівня зарплати, який би відповідав іноземним науковим установам, не вирішено. Крім того, цього року уряд має намір розпочати процедуру ліквідації неефективних наукових установ.

Ті з них, які за результатами атестації займуть найнижчі позиції, запропонують реорганізувати або ліквідувати. Відповідно до закону “Про наукову і науково-технічну діяльність”, у перспективі така атестація допоможе регулювати рівень базового фінансування наукових установ.

Але це все — плани на папері. Поки що відчутних поштовхів на шляху до свого світлого майбутнього українська наука не відчуває, негативні тенденції її розвитку змушують готуватися до гіршого або просто чекати.

Ще трохи – і граніт науки можна буде використовувати для надгробки економічного потенціалу країни. І ніякі “заброньовані місця” для тих наших учених, які виїхали за кордон, не зацікавлять: ніхто не закопуватиме свій талант на цьому кладовищі, навіть якщо воно на Батьківщині.

Ксенія Цивірко


Джерело: www.112.ua