Новини України та світу

Епоха екологічного застою: Чи є в Україні кліматична політика?

Майже три роки тому набула чинності Паризька кліматична угода, яка зобов’язала всі держави, незалежно від ступеня їхнього економічного розвитку, брати на себе відповідальність за скорочення шкідливих викидів в атмосферу. За цей період низка країн вже продемонструвала зміни в державній політиці стосовно збереження клімату, тоді як в Україні, яка до 2020 року планувала розробити і запровадити ринок парникових газів, перший етап — проект закону — досі очікує на друге читання

Джерело: 112.ua

Епоха екологічного застою: Чи є в Україні кліматична політика?

Майже три роки тому набула чинності Паризька кліматична угода, яка зобов’язала всі держави, незалежно від ступеня їхнього економічного розвитку, брати на себе відповідальність за скорочення шкідливих викидів в атмосферу. За цей період низка країн вже продемонструвала зміни в державній політиці стосовно збереження клімату, тоді як в Україні, яка до 2020 року планувала розробити і запровадити ринок парникових газів, перший етап — проект закону — досі очікує на друге читання

Кожна країна після підписання кліматичної угоди зобов’язалася робити внески для досягнення двох найважливіших цілей: зменшення викидів парникових газів у атмосферу до нульового рівня впродовж другої половини ХХІ століття, а також запобігання зростанню глобальної середньої температури більш ніж 2°C (по можливості – 1,5°C) відносно показників доіндустріальної епохи.

Існує декілька механізмів, за якими держава певним чином може лімітувати викиди. Здебільшого використовують два основні: ринок парникових газів (як у країнах ЄС, де вони торгують квотами або всередині країни, або між іншими країнами) та податок на викиди парникових газів — механізм, який точно стане кісткою у горлі великого промислового бізнесу.

Тож після ратифікації угоди в Україні ми мали вирішити, яким саме шляхом будемо рухатися: впроваджувати один із механізмів (з огляду на те, що однією з умов Угоди про асоціацію України з ЄС є створення ринку парникових газів, а великий бізнес категорично проти невигідного для них запровадження податків, вибір майже очевидний) або ж інший, більш логічний варіант —  запроваджувати обидва механізми паралельно, перевіряючи їх на ефективність.

Адже, як зазначає керівниця кліматичного відділу Центру екологічних ініціатив “Екодія” Анна Акерманн, оскільки в Україні надзвичайно малий податок на викиди СО2 (30 євроцентів за тонну), підприємства аж ніяк не зацікавлені знаходити шляхи вирішення питання щодо зменшення викидів.

Так чи інакше, але питання обрання потрібного Україні маршруту застигло у повітрі, тому що як для запровадження ринку, так і для встановлення податків потрібно спершу розуміти, яку кількість викидів продукують підприємства країни. Саме для цього було зініційовано проект закону “Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів”, який за Концепцією реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року мав стати першим рушійним кроком у запровадженні змін.

Роль Закону в реалізації екологічної політики

У грудні 2017 року Кабінет міністрів України затвердив план заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року (далі — Концепція, перший документ на державному рівні, який ставить на меті обмежити кількість викидів СО2). Визначені планом заходи мали би задовольнити умови обох угод (Паризького кліматичного договору та Угоди про асоціацію з ЄС), тим самим поступово піднімаючи Україну в рейтингу найбільш екологічно налаштованих країн світу.

Було визначено, що за 2018-2019 рр. спершу треба створити систему моніторингу, верифікації звітності викидів (для того, щоб зібрати точні дані на рахунок кількості викидів СО2 промисловими підприємствами), далі розробити план розподілу квот по секторах економіки, а також впровадити дозвіл на викиди парникових газів. Таким чином, отримавши квоту, підприємства могли би впроваджувати заходи, спрямовані на зниження викидів парникових газів і продавати надлишок квот іншому підприємству, якому бракує своїх.

Станом на 02.07.2019 проект Закону про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів очікує на друге читання. І це лише перший етап на довгому шляху становлення України як екологічно налаштованої країни на міжнародній арені.

“У Мінприроди, ініціюючи законопроект, розраховували на ухвалення парламентом його у травні, далі (в оптимістичному варіанті) Кабмін мав затвердити усі постанови до листопада. Тоді з 2020 року почався би моніторинг викидів, з’явилася би затверджена єдина методологія моніторингу викидів для підприємств. І лише з 2021 року підприємства змогли би подати перші звіти щодо кількості своїх викидів”, — говорить Анна Акерманн.

Тепер же план самої Концепції відтягується на невизначений термін. А отже, як наслідок, Україна гальмує не лише у виконанні умов Паризької кліматичної угоди, значно відстаючи від інших країн (до прикладу, вже у 2017 році Китай скасував плани з будівництва сотні вугільних станцій, Індія зобов’язалася до 2020 року отримувати 40% всієї енергії з відновлюваних джерел, а Словаччина, Німеччина та Британія потроху відмовляються від вугілля, ухвалюючи рішення щодо закриття вугільних станцій), але й у реалізації політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС.

Чи є майбутнє для законопроекту?

Тепер питання щодо запровадження закону переадресовано новій Раді. Адже поки незрозуміло, чи продовжить розглядати законопроект, ухвалення якого було розпочато попередниками. Також (оскільки законопроект було зініційовано міністерством) багато залежить від нового міністра екології.

Єдине, що потрібно одразу переглянути, — кліматичну мету країни (національний визначений внесок). Адже по підписанню угоди у 2015 році всі країни-підписанти мали подати свої кліматичні цілі. Тоді Україна подала мету, яка передбачала зниження викидів від рівня 1990 року, коли викидів було значно більше — 40%, до 2030 року. За фактом це означає підвищення викидів від сьогоднішнього рівня — ми взяли мету підвищувати викиди.

Для виконання цілей Паризької угоди, країни мають відмовитися від викопного палива до 2050 року. Як показує практика інших країн, особливо скандинавських, це частково можливо. Потрібно ухвалити єдину стратегію, визначити механізми й поступово рухатися в напрямку досягнення цілі. Важливо ухвалювати сильні політичні рішення (правильно розставляти пріоритети), що до сьогодні було неможливим, оскільки політична та економічна влада переважно була зосереджена а руках зацікавлених в інших питаннях людей.

Ірина Шостак

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику “Думка”, ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]


Джерело: www.112.ua